за матеріалами Patent nonsense, The Economist, February.

Можливо, кінець несерйозних патентів уже не за горами.

Патенти допомагають чи перешкоджають інноваціям? На перший погляд, вони здаються благом, надто для експериментаторів-аматорів. В обмін на публікацію для всіх без винятку повного звіту про новий продукт, процес чи матеріал, патентування ідеї дає її винахіднику 20-річну монополію на експлуатацію на ринку плодів своєї важкої праці. Для винахідника це може бути раціональним вибором. Проте для суспільства втрата конкуренції через надання виключних прав особі чи організації виправдана тільки тоді, коли це стимулює економіку і дає продукти й вироби, які змінюють життя людей на краще.

Хоча винахід – це не інновація. Для цього, можливо, потрібно рік чи два роботи декількох ентузіастів вечорами і вихідними, не кажучи про десятки тисяч доларів їхніх заощаджень, щоб довести улюблену ідею до стадії патенту. Але це тільки початок. Щоб перетворити це на ринковий продукт, базовані на запатентованих винаходах чи відкриттях інновації потребують команди дослідників, інженерів і ринкових експертів, а також десятиліть або більше й десятків мільйонів доларів. На кожну яскраву ідею, яка після довгого шляху стає комерційним переможцем, припадають буквально тисячі тих, котрі залишаються на узбіччі.

Більшість економістів доводитиме, що без патентної системи ще менше винаходів ставатимуть успішними інноваціями, та й ті триматимуть у таємниці значно довше, щоб максимізувати прибутки. Але що, якщо патенти власне відбивають охоту поєднувати і повторно поєднувати винаходи, щоб отримати нові продукти і процеси – як це відбувається в біотехнологіях, генетиці й інших наукових дисциплінах?

А що з цими абсурдними патентами на бізнес-процеси, такі як патент Amazon.com на оформлення замовлення “одним кліком”, патент на проведення аукціону за схемою “назвіть вашу ціну”, приписаний Priceline.com? Замість стимулювання інновацій такі патенти, здається, радше видобувають “ренту” з невинних сторонніх, які заклопотані своїми справами. Після того, як у 1990-х в Америці стартувала видача патентів на бізнес-процеси, стала очевидною одна річ: якість патентів помітно погіршала. А з недбалими патентними стандартами побільшало судової тяганини. В результаті ми отримали повсюдну вищу вартість трансакцій.

Це не просто неспроможність Бюро патентів і торгових марок США [United States Patent and Trademark Office (USPTO)], яке повинно суворіше перевіряти заявки на патент. За низку дивних рішень відповідальний Апеляційний суд федерального округу США (Центральний апеляційний суд створено 1982 року, зокрема, для слухань справ про патентні суперечки). Через свої розмаїті обов’язки цей суд – на відміну від своїх колег у Європі та Японії – ніколи не мав адекватного досвіду в патентному праві.

Щоб підпадати під патентний захист, винахід повинен бути не тільки новим, а й корисним і не очевидним. Усе, що покладається на природні явища, абстрактні ідеї або закони природи, не підпадає під захист. USPTO взялося вимагати діючий прототип будь-чого, що нібито порушує закони фізики. Тож, будь ласка, жодних вічних двигунів.

Якщо відверто, небагато винаходів варті патентування. Неодноразово, як свідчать дані, коли справа доходить до отримання прибутків від інновацій компанії, і тут, в Америці, і в Європі значно вище за патенти цінують показники продажу й обслуговування, час лідерства і секретність. І хоча подати заявку на патент відносно дешево, витрати на її підтримку можуть бути величезними. Якщо провідна ідея патенту має хоч якусь комерційну цінність, вона привабить імітаторів, і винахідник мусить бути готовим захистити її в судах. Переважно судові витрати набагато перевищують будь-який прибуток, який винахідник може отримати від ліцензування або відрахувань, що належать власникові патенту.

Загалом, варті патентування відкриття і винаходи – це ті, які зроблено у фармацевтиці та біотехнологіях, де виплати від неймовірно популярних ліків можуть становити мільярди доларів на рік. Й оскільки величезна більшість винаходів у цих сферах залежить від унікальної молекулярної архітектури, патенти на нові продукти легше захистити в судах. Ліки-генерики, які, як вважають, порушують патент фірми, або базуються на тій самій молекулі, або ні.

Виробництво напівпровідників є іншою галуззю промисловості, де агресивно застосовують патентування. Але це роблять не для того, щоб заробити багато грошей, і навіть не для того, щоб не допустити інших до використання ноу-хау. Головна мета їх існування – ведення переговорів з конкурентами для укладання угод про перехресне ліцензування. Винаходи у сфері виготовлення чипів повинні ґрунтуватися на великій кількості технологій, що захищені сотнями патентів, власниками яких є інші численні фірми. Напівпровідникові компанії, які розробляють покращені вироби (наприклад, наступне покоління мікропроцесорів і чипів пам’яті), стикатимуться з судовою тяганиною на кожному кроці, якщо не матимуть великого портфеля патентів для попереднього торгу.

Хоча агресивне патентування має мало спільного із заохоченням до інновацій. Дійсно, через зростання вартості трансакцій такі угоди фактично є податком на інновації. Ще один доказ того, який вклад в інновації зробили 12000 чи десь стільки патентів на бізнес-процеси, які видають в Америці щороку (але мало ще де)? Важко знайти докази (за межами фармацевтичної і біотехнологічної галузей) того, що загалом патентна система прискорює інновації. Ще важче знайти виправдання для патентів на бізнес-процеси.

Що очевидно, то це те, що “неочевидна” частина тесту на можливість надання патентного захисту і близько достатньо вимогливо не прикладена до патентів на інтернет-технології та бізнес-процеси. Через те, що їм бракує історії “попередніх виробів”, на яку можна було б опертися, екзаменатори і судді надали патентний захист великій кількості програмного забезпечення та бізнес-процесів.

На щастя, це починає змінюватися. Верховний суд США має намір ухвалити рішення, яке, судячи з усього, ускладнить, якщо не унеможливить процес отримання патенту на бізнес-процес. І через те, що більшість бізнес-процесів за своєю суттю є комп’ютерними алгоритмами, рішення Верховного суду може також покласти край усім видам чинних програмних патентів. У підсумку багато патентів на он-лайн-шопінг, медично-діагностичні тести і процедури для здійснення торгів на Вол-стрит можуть втратити чинність.

Корені цієї суперечки повертають нас більш ніж на десятиліття в минуле, до двох винахідників, Бернарда Білскі [Bernard Bilski] і Ренда Ворсо [Rand Warsaw], які намагались отримати патент за метод хеджування пов’язаних з погодою ризиків у цінах на енергоносії. Дійшовши висновку, що процес надто абстрактний, USPTO відмовило у праві на патент. Апеляційний суд федерального округу фактично підтримав рішення патентного бюро і рішуче заявив, що процес може підпадати під відповідний захист, якщо “прив’язаний до певної машини чи апарата” або якщо “трансформує певний виріб в інший стан чи річ”. Зазнавши невдачі на обох фронтах, винахідники звернулись у Верховний суд, який протягом декількох минулих місяців роздумував над тим, чи тест “машина або трансформація” є відповідним стандартом. Важко дійти висновку, що ні.

Кінець несерйозних патентів на бізнес-процеси буде благом для он-лайн-торгівлі. Тим часом утрата патентного захисту для програмного забезпечення може змусити програмістів нарешті усвідомити, що вони мають більше спільного з письменниками, художниками, видавцями і музикантами, ніж з молекулярними архітекторами і дизайнерами чипів. Якщо коротко, вони створюють вирази ідей, які миттєво підпадають під авторське право.

Це може бути доброю новиною для інновацій. Урешті-решт, хто при тверезому розумі намагатиметься отримати якийсь неякісний старий патент, що пропонує якісь 20 років захисту, коли авторське право забезпечує монопольними правами аж на 70 років після смерті автора? Лише цей факт може посприяти інноваціям більше, ніж усі ці аматорські спроби.

Джерело: Західна аналітична група, zgroup.com.ua; зреферував: Михайло Мишкало

Теги: патентування